Вілі наснився сон: темне небо, а по ньому яєчка літають. Великі і малі. Малі та більші. Всередині кожного чоловік замість жовтка. Довкола нього – прозорий і липкий світ думок його, шкаралупою обгороджений. Не достукаєшся. Вона зірвалась з ліжка. Як сновида до ранку блукала по хаті. Потім на очі навернувся навчальний атлас з анатомії та фізіології людини. Намальоване бронхіальне дерево, щоправда перевернене, при тому кожний сегмент малюнка іншого кольору, нагадувало Вілі підводні рифи. Погляд ковзнув на дихальні міхурці легень – альвеоли, такі схожі на повнокровну китицю винограду. Віля встала, пішла на кухню, відкрила холодильник, витягла звідти виноград, переклала його в тарелю з чорної кераміки, поставила просто у вітальні на столі та почала малювати. Вона малювала, а потім різко розірвала листок. Тепер їй здавалось, що альвеоли мали би нагадувати медуз. Якийсь час дівчина сиділа тупо, без жодної думки в голові. Потім підсунула до себе атлас і вкотре стала його гортати. Її зацікавило зображення епітелію трахеї; війки для виразності забарвлені у зелений колір та жовті ворсинки келихоподібних клітин, розміщених між війками. Cхвилювало, чому в усьому відчувається неявно приявний підводний світ, до чого вона тепер би не бралась, як не хапалась би за папір, щоб розвантажити себе, очистити, залишити зайве на ньому - нічого не змінювалось. Геній затримувався. Над ним щільно закривалась оболонка його світу як над ікринкою, він наче йшов під воду, де їй, Вілі, не було місця. А через лічені дні мало би відбутись весілля. Чи стануть вони щасливі разом, як її батьки, як виплекана і виношена нею мрія?! Серцю було тяжко, тож Віля набрала номери Ніки й Віри і напросилась на невідкладну зустріч. - Віро, будь ласка. - Ніко, ти мені потрібна. Все зайве знеможливилось. О 5-й дня дівчата навперебій тягнули одна одну в свої пенати, проте зійшлись на одній ідеї - поплавати на екскурсійному катері. У барі з оригінальною назвою "Bull” за столиком з ледь підстрибуючою пляшечкою "Живчика”, з подовгуватими пиріжками з повидлом, по два на кожну, було досить приємно. Обвиваючий, як вимріяний легінь, кокетливий вітерець, пливуче навкруги, посмішкою, місто під загадкове підкліпування хмарами, а головне – довгий-довгий вуж піни на воді. - Нарешті зі своїх мушель повилазили, - втішилась Ніка, - я вам кіндер-сюрпризи принесла. Будете дивитись? Одна умова - розшифровувати буду я. - Ну-ну, - Вілька першою прокусила своє яєчко, - мені випала машинка. - А у тебе cамої що? - дівчата зацікавлено дивились на Ніку. - Пташка. Задзеленчав мобільник. У Ніки. Вона густо зашарілась; - Мар, - і відійшла від дівчат. - Тепер, Віро, твоя черга, - промовила Віля. Віра взяла у руки серветку, розстелила на столі і, як тільки виклала на стіл сюрприз, столом затрясло, неначе в лихоманці, яйце весело вистрибнуло з-під рук, перелетіло через борт і булькнуло просто в збиту до каламуті воду. - Ой, - вирвалось у дівчат. - Але булькнуло! – засміялись хлопці за столиком, сусіднім. Проте дівчата не встигли зажуритись, повернулась щебечучи Ніка: - Телефонував Мар. Завтра в нього захист дисертації на тему: "Зв’язок будови носа з формою бульки, яку він видуває". Він мені ще в Карпатах казав, що на відміну від ніздрів усіх видів сучасних мавп, ніздрі людини зведені додолу. Сама природа застрахувала людину від води, що може потрапити в дихальні шляхи, коли їй раптом закортить окунутись, до прикладу, як окунь, у воду. Причому якщо в негроїда ніс майже плаский, а ніздрі, що лежать на самому низу носа, підняті лише кутиками біля його центра, то в монголоїда, якому судився трохи вищий ніс, ніздрі йдуть паралельно нахилу стінок носа. У нас же, європейців, найвищі носи, відповідно і більші носові отвори. А сьогодні він почав мені наводити величини видутих через ніс бульок представниками різних рас зі своїх експериментальних досліджень. Уявляєте? І Ніка вмовкла. - А як щодо українок? – поцікавилась Віля. Ніка не реагувала, думала щось своє, потім, мовби звалившись з високої гори, сказала: - Він мені покаже як по ідеї мала би виглядати булька, видута однією з єгипетських мумій. Завтра. - Ну-ну, - ляпнула Віля. - І це все? – не втрималась Віра. - Та ну його з тими бульками, я вам дещо покажу, - і Віля обережно дістала з пакета старовинний настінний годинник з зозулею. - Знаєте, хто мені його подарував?.. Геній. Дівчата нахилились над дивовижею, з якої майже в такт з їхнім серцебиттям лунало: "Ку-ку”. Ку-ку...